Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

ячмінь молотити?

А я, теє зрозумівши, і хліба не чекав,

Але-м з хати, як опарений, умикав?

Прибіг-єм під другую хату і там не дали нічого,

Але і там сказали: «Го-го-го! Маю я співака такого!»

Я, бігаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав

І ледве-м аж на Хоминім городі дві моркви дістав.

Аби чим-кольвек свій галдун напхав.

А певне, не буду служити,

Бо трудно ся з богом бити,

Коли ся не хоче робити.

Волю я, панове, дівчину якую за себе заживати,

Ачей би і я де міг паном попом зоставати.

Правда, і першая небіжка за мною розкоші заживала,

Завше сьомого дня пастернак з хріном їдала.

Але я її не хотів любити,

Бо не хочувала нічого робити.

Правда, вона не пряха і я не косар, —

Не потреба би присмаки, хоч би і поцвілий сухар.

Привандрував я до міста Козина,

Аж там школа пирогами накривана.

А почав дощ на мене сметяний іти,

А я, неборак, почав рот підкладати.

Аж зараз почав іти і пироговий град,

І тій пригоді барзо був рад.

Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,

А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.

Там-то доми з самих сал муровані,

А лоєм, замість вапна, шмаровані,

Книшами, пирогами побиті,

А паляницями зверху накриті.

Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,

А вмісто колодок – пшеничнії галушки.

Там душа моя прагне, там я іти маю,

Допоможи, Боже, о що я гадаю,

Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкаві.

Не даете нам хліба, ані жадної страви.

Але ви, панове мужеве, ліпший на нас респект майте,

Коли прийде нищий, хліба і страви давайте.

Бо як ви нам старання не будете давати,

То скоро по воскресенію будемо собі деінде місця шукати.

А із'ївши паску,

Не стоїмо о дівочу ласку.

* * *

Гой, гой, подпив-єм собі горілкою нині добре,

Хто мя хоче слухати, повім йому охотне.

Хвала Богу, юж і свята прийшли! Хто їв паску,

А я її не видів, тільки свою Настку

Але то ви хочете, як бачу, всі о тім знати,

Хіба аж вам мушу пальцем показати.

Хвала Богу, тішимося, окрасити яйця наступили,

Але бо ся і дівчатам личенька запалили.

Чи не хтять вони лікаря альбо доктора?

Я правдиве доктор, приїхав-єм з міста Надвірної.

Бретери добрі мію, хто хоче зажити?

Але перше хтіте мя просити.

Правду мушу признати, паска мя минула,

Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.

Моя то ж Олена ходила на губи,

Настрашилася лиса, закленула зуби.

І я, панове, о собі страх великий маю,

Коли бік правий на голій землі, а я лівий складаю.

Моя небіжка мати, если знаєте, стара Кулина,

Два рази в рік до церкви ходила.

На різдво і на Великдень варила кашу з хріном,

Пастернак з росолом, з дубовим корінням.

І я часом тієї потрави заживив-єм,

Але ж і голос добрий мав-єм.

О, тепер-то я, панове, охрип, бо-м на горі співав,

Чути мя було по самий Ярослав.

Іще-м ся був гарячої браги напив,

І од того часу голос-єм утратив.

Чи чували-сьте, панове, що я іще вмію?

Як піду до корчми, то голос мію!

А в церкві – не питай, щоби співати.

Чи не волю я помежи пекарки хліба прохати?

І ви теж, панни, ласкаві на мене бувайте,

Паски, перепічки з хріном давайте.

«Христос воскрес», дяки, заспівайте,

А ви, дівчата, за тую вірш писанку дайте.

І ви теж, панни, ласкаві на мене бувайте,

Паски, перепічки, солонини з хріном давайте.

І я теж на вас буду ласку мати,

Де буде музика грати, мушу вам давати знати.

ОЙ, ЯК МЕНЕ МОЯ МАТИ ДАЛА ДО ШКОЛИ

Ой, як мене моя мати дала до школи,

Ой, зазнав я тяжкої неволі:

Казав мені бакаляр говори «аз»,

А як же я не вимовив – гоп в писок раз!

Крикнув же він другий раз: «Говори «буки»,

Іще-м не вимовив – вже-м впав в його руки.

Крикнув потім в третій раз: «Говори «віде»,

Уже ж його рука по чуприні їде.

А як сказав учетверте: «Говори «живіте»!

Тепер його, хлопці, на лавку кладіте!»

Ой, просив я ся і молив я ся;

Ні мені ся випросити, ні ся намолити.

Ах, ти мій учителю, ах, ти мій крілю,

Отпусти мені сей раз, бо уже млію.

Тридцять раз я омлівав і тридцять ожив,

А він щораз лучче руки доложив.

Пішов я додому та й татові скажу:

«Так мене учитель збив, що я ледве ляжу!»

Іще-м собі гіршого лиха набавив,

Що учитель не добив, то отець доправив.

Побіг же я до мами та й і до сусіда,

Куди ся не оберну – всюди мені біда:

Матір мене коцюбою, сусід – цибухом,

Аж мені набігла грушка за ухом.

Пішов я до корчми позбути туги

Лигнув-єм горівки кубок і другий.

Мислю си: «Горівка моя потіха,

Як вип'ю з квартину – позбудусь лиха».

Випив я квартину, прийшов додому,

Аж ліпше було серцю мойому

Від кварти горівки, доброї сивухи

Станув ми світ, як банька, а люди, як мухи.

Описи Львова і Львівщини

Ян Альнпек (? – 1636)

Купець, аптекар, львівський міщанин, багатолітній лавник, райця та бургомістр Львова. Народився у Львові. Вчився на аптекаря за кордоном, у